ВО "Свобода"

ENG

3 березня
Сергій Лілеєв ‒ про окупацію Слов'янська, ігри з терористами і вербування в армію мешканців Донеччини
Сергій Лілеєв ‒ про окупацію Слов'янська, ігри з терористами і вербування в армію мешканців Донеччини

Сергій Лілеєв ходив перед носом сепаратистів по окупованому Слов'янську, разом із націоналістами, які не виїхали з міста ‒ розмальовував вулиці синьо-жовтими смугами та інформував штаб АТО про розміщення терористів. Воєнна прес-служба розпитала голову Слов'янської "Свободи" про те, як виглядала окупація в його очах. Виявилося, що це період ставить чимало питань ‒ як і період після деокупації. Сергій також ділиться своїми міркуваннями про свій досвід служби в армії та вербування мешканців Донецької області на контракт у ЗСУ.

Сергію, ти у "Свободі" з 2010 року. Я так розумію, що бути свободівцем у довоєнному Слов'янську було не дуже комфортно ‒ пригадую, як націоналістам нівечили помешкання…

Ми допомагали відновлювати дах і ремонтувати помешкання Нечипоренків, яким підпалили дім… Але мене цькування не торкнулися.

Якщо не рахувати встановлення стеження за мною 2013-го року. І того, що періодично до мене на роботу навідувалися працівники СБУ, а начальник міліції Олександр Мєльковський попереджав ‒ якщо продовжуватиму політичну діяльність ‒ мене за кутком можуть підрізати.

Нічого собі "відсутність репресій"!

Така надмірна увага виникла через те, що на режим Януковича справили величезне враження акції "Вставай Україно!" Коли ми виїжджали слов'янською організацією на донецький мітинг, нас зупиняло ДАІ ‒ бо у вікнах нашого автобусу маяли державні прапори.

А дорогою на київську акцію "Вставай Україно!" нашому автобусу розбили лобове скло. Підрізала жигулі, на дорогу вибіг молодик у балаклаві, який жбурнув у скло мішок з гирею. Зрозуміло, що це результат злагодженої роботи міліції і тітушок.

Протистояння активістів і тітушок, що заручилися підтримкою ДАІ
Протистояння активістів і тітушок, що заручилися підтримкою ДАІ

Коли ти відчув, що міжнародні угоди не захистять Україну і війна неминуча?

Я був здивований, що Росія полізла на Донбас. Війни в Криму я чекав з 2008-го, коли Московія напала на Грузію. Було зрозуміло, що Крим ‒ їхня стратегічна ціль ‒ там і військово-морська база, і закорінена українофобія від представників місцевої влади.

Але в Слов'янську я таких провісників не бачив. Маріуполь, Краматорськ, Слов'янськ за складом населення відрізняється від загальних показників Центрального Донбасу. У нашому місті вже давно нема великих підприємств, які би заставляли людей голосувати за владу. У нас чимало опозиційних діячів. Соціально-політичне життя доволі активне. І Партія регіонів тут не отримувала таких відсотків підтримки, як в промислових містах краю.

Наше місто стало ціллю через те, що розташоване на кордоні області. Вони хотіли стати по кордон Донецької і Луганської області, віджати їх.

Тобто взагалі не було подібно, що все серйозно?

Ми чекали, що дуже скоро все закінчиться. Я не уявляв, що це будуть довгі три місяці.

Як виглядало твоє життя в окупації?

Психологічний стан був не дуже. Було враження, що нас просто кинули. Я не бачив такої військової сили, яку неможливо вибити з міста. Їх можна було не те що вибити ‒ а позаарештовувати. Московські найманці були ‒ але небагато. Зазвичай вони виходили чергувати на блокпости лише вночі. Вдень стояли місцеві, а також ті, кого за гроші звозили з Донецької та Луганської областей.

Роман Напрягло
Роман Напрягло

До кінця травня ми виходили і малювали синьо-жовті прапорці на стовпах і будинках. До речі, серед тих, хто це робив ‒ був і Роман Напрягло, який загине на фронті у лютому 2017 від пострілу снайпера. Він був серед тих, хто ініціював проведення мітингів у березні-квітні у Слов'янську. Дивлячись на те, що коїться у Донецьку, він не витримав і спитав, скільки ми будемо сидіти ‒ треба виходити на вулиці. Також він був постійним учасником силових адреналінових акцій, був сокільцем.

Прапор на 10 день окупації
Прапор на 10 день окупації

Ми збиралися своєю когортою, радилися як нам проявити себе в цій ситуації. Розмальовували місто в синьо-жовті кольори. Намагалися показати, що це Україна, щоби мешканці відчували ‒ вони не залишені напризволяще, тут багато українців.

У Донецьку також не відразу закрутили гайки…

Я кожні вихідні їздив туди на майдан ‒ і в березні, і в квітні там ще відбувалися мітинги патріотичної громади.

З дня окупації Слов'янська я не міг ходити центром ‒ на кожному кроці стояли блокпости. А у своєму районі я спокійно пересувався і навіть спілкувався з тими, хто стояв на блокпостах, серед них були мої знайомі. Вони дивно реагували на візити. Наприклад, коли я виставив у ФБ фото їхніх барикад ‒ вони образилися, що вони в кадр не потрапили. Мовляв, шо це за пуста свалка на дорозі? Всі будуть думати, що в нас "несерйозне ополчення". А на запитання: що ви тут робите ‒ вони переконано відповідали: "Бандерівців не пускаємо". ‒ "Та я ж тут ходжу. Кого ви не пускаєте?".

Важке озброєння сепарів
Важке озброєння сепарів

Тоді вони не мали зброї?

Спершу в них були бейсбольні бити, арматура і тому подібне. Пізніше почали видавати автомати Калашнікова. Це та зброя, яку викрали з СБУ та міліції.

Міліціянти чинили спротив?

Було кілька працівників, які забарикадувалися в зброярні. Вони не відстрілювалися ‒ бо розуміли, що загинуть. Начальник міліції громадської безпеки підполковник Белянін дав наказ здавати міський відділ, не вести оборони.

Тим не менш, вхідні двері було зачинено. Тоді сепари почали виламувати решітки на вікнах. Єдиний спротив, з яким вони зіштовхнулися ‒ зброярня, оборонців якої "залили" газом.

Слід зазначити, що терористів було небагато ‒ близько 15. Але вони були озброєні. Так само небагато російських військових утримували місто.

Московські окупанти у день захоплення Слов'янська 12 квітня
Московські окупанти у день захоплення Слов'янська 12 квітня

Яка подальша доля посібників окупантів?

Комуністам дали втекти ‒ вони вивезли всі документи зі свого офіса. Як дали втекти решті.

"Ополченці" переховуються на тимчасово окупованих територіях.

Наприклад, мій знайомий Раміль Алахвердієв. Я би не назвав його примітивно мислячою людиною. З ним було про що поговорити, він ніби розбирався в політиці. Але заразився вірусом русскава міра. У липні втік у Донецьк разом із матір'ю. А зараз він засуджений в ДНР. Ось типова "історія успіху" прихильника сепаратизму.

Як себе почуває Штепа після повернення із СІЗО?

Вона може скільки завгодно розповідати, що гуляла по базару чи ще десь в публічному місті ‒ але насправді вона би не ризикнула виходити. Підозрюю, що її може й не бути в Слов'янську. До речі, Штепа писала заяви про те, що їй надходять листівки з погрозами ‒ коли була під домашнім арештом.

Цікаво, що домашній арешт Штепі дали не за місцем реєстрації ‒ вона мешкала "у знайомої" у двоповерховій квартирі. До того ж, статті, за якими її звинувачують (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, які спричинили загибель людей і створення терористичної групи чи організації) ‒ не передбачають іншого запобіжного заходу окрім як тримання під вартою.

Навесні 2014 викрадали свободівців Ярослава Маланчука із Костянтинівки і Олексія Демка з Макіївки. Тебе так само могла спіткати їхня доля.

По своєму району я ходив до 30 травня з національною символікою ‒ у футболці збірної України. А в кінці травня прийшли по мене. Судячи з усього ‒ немісцеві, які навіть не знали як я виглядаю. Попри те, що є моя сторінка у ФБ з моїми фото. В їхньому розпорядження були місцеві комуністи, які мене знали в лице. Скидалося, що це була робота, яку вони чи неохоче чи непрофесійно виконували.

З того дня я змінив місце проживання, виходив на вулицю лише вночі чи під ранок.

Пусті барикади
Пусті барикади

А не було випадків, що тобі відмовляли в притулку?

Навпаки. Було багато пропозицій ‒ і в Слов'янську, і в Києві, і на Західній Україні. Я не думав, що у нас надовго затягнеться ‒ тому й не розглядав варіантів виїзду. До того ж співпрацював зі Штабом АТО. Але, на жаль, не проводилася робота за тією інформацією, яку я надавав. Я чекав роботи спеців з місцевими сєпарами ‒ арештів головного комуніста, "народного мера" Пономарьова та інших. Але цього не відбулося.

У побутовому сенсі окупація ‒ це обстріли, дефіцит, небезпека?

До обстрілів швидко звикаєш.

З точки зору побуту окупація ‒ це час, коли всього не вистачає. Спершу зникають харчі в крамницях, потім ‒ перебої з електрикою та водопостачанням. Але до кінця травня в місті було більш-менш нормально. Хоча 2 травня були серйозні бойові дії ‒ якісь військові намагалися наступати з Карачуна, вони зайшли місто, просувалися вздовж залізничного вокзалу. Не знаю, хто це був ‒ вони були одягнені в чорні однострої.

Як виглядав день звільнення Слов'янська?

Уже з самого ранку 5 липня все місто знало, що терористи повтікали. Наші війська зайшли лише після обіду. Тому я не називаю це звільненням ‒ це деокупація за якимись домовленостями. З їхнього боку це теж було схоже на гру в піддавки. Так, в них був штаб у будинку культури ‒ великій будівлі просто під горою Карачун, яку контролювали наші військові. Звісно, сепарський штаб розстріляли. Таке враження, що вони на камери підставлялися, аби показати, що коять "кровожерливі укри".

На Донбасі (і не тільки) сепаратизм і російська церква прямо пов'язані.

Так, російсько-терористична база була у Святогірській лаврі, яка досі належить РПЦ. У місті також є Вілла Марія ‒ орендована російською церквою будівля, де було створено секцію рукопашного бою. Ті, хто захоплювали відділок міліції ‒ прямували саме з Вілли Марії.

Підготовка велася в місцях, які належать РПЦ-ФСБ. Це не таємні факти, але реакції держави на них немає. Вілла Марія досі перебуває в довгостроковій оренді російської церкви ‒ навіть після журналістських розслідувань та обшуків СБУ, які виявили там наявність антиукраїнської пропаганди.

Чи може повторитися сценарій захоплення Слов'янська?

Повторення такої ситуації не буде. Буде спротив містян і великі жертви. На той момент ми не були готові виступати проти людей зі зброєю.

Крім того, в місті створено частину Нацгвардії. Хоча мій досвід спілкування не дає певності в їхній ідеологічній стійкості ‒ зокрема і через те, що там служать ті, хто навесні 2014 підтримували сепаратистів.

Також не впевнений, що наші силові структури захистять нас. Проте саме містяни стали значно активнішими.

Агітаційна робота
Агітаційна робота

Як зараз виглядає осередок слов'янської Свободи? Як виглядало патріотичне середовище Слов'янська до війни?

Коли я прийшов ‒ в осередку було троє засновників і Віталій Киркач-Антоненко. Зараз із засновників лишилася Надія Бекітко і Віталій. Всі інші ‒ це люди, які прийшли у "Свободу" після мене. З ними ми знайомилися на акціях, спілкувалися. Це волонтери, журналісти, добровольці. Тому ставимо завдання ‒ пройти в міську раду. Розумію, що це амбітна мета, зважаючи на 5% поріг.

До війни патріотичне середовище міста збирало на акції до 50 осіб. А після деокупації багато людей зрозуміли, що вони ‒ українці, почали цінувати це. Тому у нас почали збиратися значно чисельніші акції. Сформувалася доволі розвинена спільнота.

За час війни ти встиг бути в різних статусах: підпільника, політика, волонтера, військового…

Після деокупації у нас почалися активні політичні процеси. Через депутатів у ВРУ ми зареєстрували постанову про дочасні вибори у Слов'янську та Краматорську міськради. Але голосування вона так і не дочекалася. Тоді ми почали блокувати сесії місцевої ради з вимогою усунути секретаря міськради. Адже посаду обіймав регіонал Самсонов, що сидів по праву руку від Пономарьова під час окупації міста. У результаті секретарем став єдиний на той час опозиційний депутат (рада складалася з регіоналів, комуністів і вітренківців).

Та зараз місто очолює голова Молодих регіонів В.Лях. При чому його було протизаконно зареєстровано кандидатам ‒ в обхід відмов ТВК ‒ Центрвиборчком самостійно його зареєстрував. Очевидно, що це була домовленість між опоблоком і Порошенком. На його думку, в Слов'янську має бути мер, який любить місто як Неля.

У складі Карпатської Січі
У складі Карпатської Січі

І ти пішов служити…

Я давно їздив у "Карпатську Січ" добровольцем. А коли постало питання про підписання контракту ‒ включився у цей процес. Невдовзі після того наш підрозділ розформували. Я вирішив лишитися служити.

Нещодавно ти виставляв фото про те, що 93 бригада відряджає тебе у Донецьк…

Так, я прикомандирований до Донецького обласного військкомату щоби набирати кандидатів для проходження військової служби за контрактом. Якщо кандидат на мою думку може служити у 93 ОМБр ‒ даю письмову згоду.

І це тільки початок процесу?

Запускається процес збору документів, проходження медкомісій, навчання ‒ і після цього всього ‒ служба у частині. Та в нашій області є бригади, які базуються в Слов'янську та Краматорську. Тому серед контрактників ‒ чимало тих, хто просто хоче отримувати хорошу зарплату і повертатися кожного вечора додому. Вони цілеспрямовано йдуть у частини за місцем проживання. Мало хто хоче після ротації на фронті повертатися у пункт дислокації в Дніпропетровській області. Письмові згоди беруть в середньому 12-13 людей за місяць. Але це не означає, що всі вони до нас потраплять. Їх можуть перехопити інші підрозділи; вони можуть передумати.

Є міф про те, що ідуть на контракт "заробітчани" або ті, кому нема чим зайнятися.

Це вже давно не міф ‒ фінансова мотивація є основною для старшого віку. Хочуть опанувати військове мистецтво, навчитися поводитися зі зброєю ‒ переважно молоді. Для когось мотивацією є побудова кар'єри і зміни в армії.

Зараз неможливо намалювати портрет середньостатистичного контрактника. Адже в армію йдуть вкрай різні люди. Немає домінуючого фактору як у перші роки війни ‒ коли можна було виділити патріотичні переконання, рівень освіти, міліарний дух тощо. Зараз в армії можна зустріти найрізноманітніші прошарки суспільства. Але проблема комплектації підрозділів лишається.

Як це виглядає на практиці?

Коли мене призначили командиром бойової машини БМП-2, мені довелося навчитися і водити її, і стріляти. Тому що сьогодні особовий склад є, а завтра ‒ його стан здоров'я не дозволяє виконувати обов'язки. Або просто некомплектація.

Тому мені сумно слухати з телевізора про те, що "армія досягла свого максимального рівня наповненості". Мовляв, тепер потрібно змінювати закон для збільшення чисельності армії. Мені цікаво, де ці люди, які "заповнили всі посади"? Десь в тилу чи на папері?

Прес-служба ВО "Свобода"