ВО "Свобода"

ENG

13 лютого
ТойХтоПройшовАвдіївськеПекло: Наші штурмовики файно покремсали сепарів
ТойХтоПройшовАвдіївськеПекло: Наші штурмовики файно покремсали сепарів

Орко вирішив поїхати в Авдіївку ще до загострення… тому що давно мріяв там повоювати. Він не раз уже таке провертав ‒ брав невеличкий наплічник, перекидав гітару через плече й таким собі цивільним музикантом вирушав на Схід. Уже на передовій побратими благословляли його бронежилетом, шоломом і зброєю.

Воєнній прес-службі ВО "Свобода" вдалося перехопити його між "пересадками" Авдіївка‒дім і розпитати, як там, у з біса гарячій точці московсько-українського фронту. За однієї умови ‒ конфіденційності.

"Я мандрівник і завжди мріяв поїхати подорожувати на Схід, але якось не клеїлося. А тут склалося. Спершу я їздив на "передок" у складі "Карпатської Січі" ‒ до Мисли. Належно витримати випробування першого бойового досвіду допомогли психологічні мотиваційні речі, які я отримав на вишколах "Сокола". До речі, зараз у Авдіївці зустрів бойових товаришів Мисли та "Дубенка" з інших підрозділів. Вони згадують добрим словом хлопців", ‒ розповідає Орко про початок бойового шляху у 2015-му.

Після розформування "Карпатської Січі" він прибивається до побратимів, що служать в інших підрозділах.

Хлопець уміє балансувати між мілітарно-романтичною частиною свідомості та цивільно-прагматичною дійсністю. Між поїздками на Схід він здобуває освіту на одній з інженерних спеціальностей: "Крім війни, я хочу владнати ще й своє життя. Війна закінчиться, а я не хочу лишатися неуком і "бомжувати". Треба розвиватися ‒ і на війні, і в житті".

Цього разу Орко приїхав у Авдіївку 5 січня. Розумів, що влітку вистачає добровольців, які можуть підсилити. А в зимовий період із цим тяжче.

"Я зовсім не бачив тієї плаксивої війни, яку показували по телевізору. Наші штурмовики й арта файно покремсали сепарів. Так само не бачив підтвердження тому, що нам бракує сил. Ще до загострення на нашу позицію прибуло підкріплення. Так, хлопців довелося багато чому вчити на місці, але все ж було кому воювати. І ми могли подавлювати вогонь ворога ‒ не просто стояли під обстрілами", ‒ розвіює хлопець панічні міти.

До кінця січня йому вдоста довелося посмакувати прильотів СПГ, РПГ-7 та черг зі стрілецької зброї.

"Наша позиція була неподалік від "промки", і ми мали можливість мінусувати знахабнілих сепарів.

А 29 січня ‒ почалося. Я ще не потрапляв у "заміси", щоби лупили із "Градів", танків та САУ. Ми були під постійним обстрілом ‒ вберегли укріплення природа і тупість ворога. Влітку 2015-го було щось подібне у Водяному, але це все перелітало через нас.

Наша позиція була на "передку" й ми коригували вогонь наших "бех", ЗУ. Деколи, як ми файно коригували вогонь на сепарів, вони нам і "Васильок" посилали. Коли сепари вже нас "закошмарили", а ми не до кожного сектора могли дістати наявним озброєнням ‒ ми викликали на них вогонь", ‒ говорить вояк.

Що у хлопців із бойовим духом ‒ зайве перепитувати. Каже, побратим, що "зловив" уламки, просив не казати командирові, аби продовжувати бій, а не їхати в шпиталь. Але це ‒ результат великої народної підтримки війська.

"Теплий одяг, харчі та спеціалізовані речі є завдяки волонтерам і небайдужим людям. Брехня, що у війні можна перемогти без волонтерів, бо волонтери ‒ це народ. Як можна без нього перемогти?

Для "контрачів" найкраща підтримка ‒ це спілкування із зовнішнім світом і знаки того, що тебе цінують. Пам'ятаю, як приїхав із вертепом до підрозділу Мирослава Мисли. Хлопці були щасливі можливості різноманітного спілкування, нагоді разом поспівати пісень.

Я завжди їду на війну з гітарою ‒ і це підбадьорює хлопців. Розкиснути в затяжній окопній війні дуже легко. Зараз фронт ще добре рухається, а загалом нерухомий побут викликає у кожного найгірші звички у вільний час", ‒ міркує Орко.

Сам він каже, що контрактна служба не для нього: "Це кайдани і вимушене перебування у війську з гнилими совковими традиціями. Для мене найкращий формат ‒ це війна в гарячих точках на 1-2 місяці".

Орко розповідає про те, в який спосіб московитам вдавалося здійснювати обстріли із заборонених видів озброєння: "Сепари викликають ОБСЄ. Доки ті їдуть із нашої сторони, ми не відкриваємо вогонь. А сепари в цей час спокійно заїжджають "Градами" за пагорби і потім працюють по нас. В ОБСЄ у них багато своїх людей, налагоджені схеми".

Не обійшлося в розмові без теми місцевих ‒ як і за кого боротися. Хлопець розповів про один з епізодів прямого спілкування: "Якось влітку в Кураховому я пішов купатися. Побачивши чуб на моїй голові, до мене "домахався" місцевий старий, мовляв "ми вас нє звалі ‒ валітє атсюда". А до нього вчепилася донецька пані, що стала на мій бік. У цих двох відбулася словесна дуель у типових мовних традиціях того краю.

Ми переможемо в інформаційній війні та у війні загалом, коли дістанемося до дітей із Донбасу. Їх потрібно вишколювати, вчити, брати під своє крило. Їхні батьки нам не потрібні ‒ змінити можна відсотків п'ять. Нам потрібні їхні діти".

Прес-служба ВО "Свобода"