ВО "Свобода"

ENG

25 квітня 2016
Історія успішного українця Олександра ("Генерала") Єрмакова, що загинув в бою за Україну
Історія успішного українця Олександра ("Генерала") Єрмакова, що загинув в бою за Україну

Воєнна прес-служба продовжує публікувати розгорнуті біографії свободівців, які стали до лав Небесного батальйону.

Олександр Єрмаков народився 28 червня 1972 року в селі Катеринівка Олександрівського району Донецької області. Разом з молодшою сестрою Вітою зростав у звичайній родині. Його батько - водій у місцевому колгоспі; мати - вчителька української мови в школі.

В дитинстві з батьками
В дитинстві з батьками

У 1979-1989 рр. Сашко навчався у Мирнодолинській середній школі. Був допитливим і здібним. Мав схильності до малювання та виявляв великий інтерес до техніки. У старших класах на літніх канікулах працював помічником комбайнера під час збору врожаю.

З 1989 по 1994 року навчався в Харківському національному технічному університеті сільського господарства ім. П.Василенка за спеціальністю "механік". Під час навчання на військовій катедрі отримав звання молодшого лейтенанта танкових військ.

Майбутній захисник України
Майбутній захисник України

Після закінчення університету декілька років мешкав у місті Білозерське, працював механіком на шахті "Новодонецька", а також у рідному селі.

Будучи людиною здібною і заповзятливою, Олександр зміг реалізуватися і як приватний підприємець. У 2000 році в селі Спасомихайлівка створює приватне підприємство, яке з часом поширює свою діяльність на села Самійлівка, Іверське та селище Новодонецьке. Тоді ж оселяється в с.Іверське.

Виховував трьох дітей - Владислава (1994 р.н.), Марію (2003 р.н.), Івана (2012 р.н.).

Бойовий шлях Сашка розпочався навесні 2014 р., коли він у складі місцевої самооборони брав участь у захисті міст Добропілля та Білозерське від сепаратистської чуми. В ті буремні дні Олександр захищав Добропільське управління внутрішніх справ, чергував у будинку міської ради, зірвав спробу підняття ворожого прапора в місті Білозерське. Тоді Добропільський і Олександрівський райони захистили свою землю від російських найманців.

Сашко активно допомагав Донецькій обласній організації ВО "Свобода" на парламентських виборах 2014 р., у планах було створення місцевого осередку в Олександрівському районі.

"Більш за все Сашко любив мандрувати. І в прямому сенсі - відкривати для себе нові країни - і у сенсі руху взагалі. Він готовий був їхати в будь-якому напрямку постійно, без будь-якого попереднього узгодження. На збір максимум півгодини і - вперед. Як турист Сашко побував у Єгипті, Таїланді, Об'єднаних Арабських Еміратах. По роботі часто бував у Львові та Вільнюсі.

Пам'ятаю, як одного разу ми поїхали до Одеси. Заправили "Sprinter", Сашко сів за кермо, і так, із короткими перервами на каву, їхали всю ніч. Проїхавши 700 кілометрів, дісталися моря. В Одесі ми вирушили до порту, де на нас чекав контейнер зі скутерами. Один із них ми планували перепродати. Придбавши той, який нас влаштовував, і завантаживши його в "Sprinter", вирішили перед від'їздом додому заїхати в Коблеве. Там, скоштувавши мідій і вина, Сашко, взявши у водійській кабіні матрац, відправився у багажне відділення "охороняти скутер", а за кермо сів я, оскільки обмежився лише мідіями. Таким чином ми вирушили в ніч. Уранці нас зупинив ДАІшник. Поки він перевіряв документи, почув, що у багажнику хтось ворушиться, і запитав, хто там. Я відповів, що господар автівки (автобус був на Сашка оформлений). ДАІшник насторожено запитує:

- А чому ви його в багажнику везете?

- Так він же ж господар. Де хоче, там і їде.

ДАІшник починає підозрювати щось неладне.

- Випустіть його, хочу переконатися, що він не полонений.

Сашко вийшов.

- Дякую, пане-міліціонере, за визволення. А то так подзюрити хочеться, що аж спасу немає!

Усі посміялися. А вже до обіду ми дісталися додому", - згадує Олег Симоненко.

Не стояв Олександр осторонь і проблем вимушених переселенців. Допомагав їм продуктами, коштами, а декількох прихистив у себе на підприємстві, в селищі Новодонецьке.

Восени 2014 року Олександр Єрмаков і його син долучаються до Окремої добровольчої чоти "Карпатська Січ", у складі якої беруть участь у бойових діях в селах Первомайське і Піски Ясинуватського р-ну Донецької області. Тут Олександр отримав псевдо "Генерал". Він брав участь в організації вишколів для молодих вояків та командував бойовими постами.

З бойовими побратимами
З бойовими побратимами

У лютому 2015 року 42-річний "Генерал" вирішив добровільно мобілізуватись у 30-ту механізовану бригаду, бо отримав в армії фах танкіста і тут найкраще зміг би використати свої якості у справі визволення українських земель від загарбників.

12 травня 2015 року Олександр разом з іншими бійцями бригади перебував на бойовій позиції у бліндажі на дебальцевському напрямку. У бліндаж "прилетіла" ворожа міна, яка завдала йому тяжких ран. "Генерала" та інших поранених бійців було терміново евакуйовано до Артемівська, а тоді гелікоптером - до Харкова. Олександр Єрмаков фактично прикрив собою п'ятьох солдатів, прийнявши основну силу вибуху на себе. Лікарі Харківського інституту невідкладної хірургії боролися за життя Олександра, але поранення виявилися несумісними з життям. У ніч із 19 на 20 травня один із найкращих синів Донеччини відійшов у вічність.

В останню путь героя провела понад тисяча українців - рідні, друзі, колеги, односельці та чисельна патріотична громада Олександрівського та Добропільського районів. Попрощатися із побратимом приїхали також бійці "Карпатської Січі" (зокрема командир підрозділу Олег Куцин), батальйону "Січ", 30-ї механізованої бригади, свободівці з добропільської та київської організацій. Бійця поховали у селі Іверське.

На честь "Генерала" вже перейменовано одну з вулиць міста Білозерське, так само планують вчинити і у селі Іверське.

Прес-служба ВО "Свобода"