ВО "Свобода"

ENG

17 лютого 2016
Назарій Чепко: Після виходу з аеропорту зник інстинкт самозбереження
Назарій Чепко: Після виходу з аеропорту зник інстинкт самозбереження

Кіборг Назарій Чепко
Кіборг Назарій Чепко

Зараз усе менше згадують про те, що в останні дні донецького аеропорту його боронили зокрема і добровольчі формування. Голова Городоцької районної організації ВО "Свобода", депутат районної ради Назарій Чепко був одним із учасників цієї оборони. Уперше потрапивши на фронт у січні 2015 року, хлопець застав один із найгарячіших епізодів війни.

В аеропорт Назар поїхав разом із батьком. Валерій воював уже давно, а на початку 2015-го до нього приєднався й син. Обидва відзначають, наскільки непросто разом у бою, адже доводиться переживати і за справу, і один за одного. Та найзапекліші дні Назар провів без батька - той саме поїхав на ротацію. Журналіст Андрій Цаплієнко на фото впіймав момент зустрічі старшого і меншого Чепків після того, як вони вже подумки попрощалися назавжди. Далі подаємо пряму мову Назара.

Нам наказали вантажитися в БМП. На "башню" не сідали, щоби вона могла повертати та стріляти. Але водій "заспокоїв", мовляв, хлопці, можете сідати - вона все одно не стріляє. Мені ще було дуже дивно, чому в найгарячішу точку фронту доставляють небоєздатною технікою. Тоді ніхто не думав, наскільки безпечно їхати на броні, тим паче, що й всередині димілося. У ДАП їхали найбільш "напаляні" із добровольців.

Я приїхав на фронт із чіткою метою - потрапити в донецький аеропорт. І хоча ДУК вже вивели з терміналу, я все ж сподівався.

Спитав у батька, куди ми їдемо. Каже: "В аеропорт, на метеостанцію".

У нас було дві позиції на пагорбах - "Кабінка" і "Сєвєр". Крім ДУКу, були бійці з ОУН, коригувальник із 90-го батальйону та хлопці з 93-ої бригади та "Дніпра-1". Всього чоловік 12-15. (До загострення ситуації численність оборонців метеостанції становила до 25 осіб).

Нашим завданням було прикривати коригувальника, контролювати злітну смугу і "ворота аеропорту". Але як виконувати ці завдання, якщо всі озброєні "плювачками" калібру 5, 45? Був, щоправда, один на всіх ПКМ. Це не зброя проти того, з чим ішли на нас.

У перший же день прийняв хрещення вогнем. До нас підійшла російська диверсійна група з АГС. Насипавши, запросили по рації дати їм відійти - мовляв, постріляли і давайте вмикати перемирʼя. Я тоді сперечався, казав, що їх до останнього треба давити. Але щоби не було у нас втрат, їм дозволили відійти. Зрештою, ця ДРГ знайшла собі іншу позицію, з якої безпечно продовжувала нас обстрілювати. Тільки-но вони замовкли - по нас почала працювати артилерія.

Коли ми заїхали на метеостанцію, не бачили ні карти, не орієнтувалися в приміщенні. Тому коли по нас почали валити, я спитав, в якому напрямку стріляти і де наші. Першу ротацію на метеостанції я пробув із батьком. Це дуже важко. Перші півгодини обстрілу я дуже переживав за нього. Батькові 50 років, має проблеми зі здоровʼям. Моя увага не була сконцентрована на бою.

Потім я знову вернувся на метеостанцію, а батько трохи раніше поїхав додому. Я почув розмову командирів про те, що бракує охочих їхати в аеропорт і зголосився. Командир кричав на мене: "Ти ще малий, не знаєш, що там робиться!" Та серед бувалих не багато знайшлося охочих їхати.

І дійсно, там було, як у пеклі. Спершу було бажання "дати на педалі". Бо я не бачив сенсу там перебувати, якщо наша артилерія не працювала. Який сенс у коригувальнику і як можна контролювати злітну смугу, якщо в нас немає зброї? А сєпари по нас валили, як добрий день. Вони ніби бавилися: постріляли з 120-міліметровго міномета, відпрацював танк, тоді включився "Утьос", САУ, "Град". А наші танчики боялися виїжджати.

Повноцінної на нашій позиції "нори" не було. Позиції вирили взимку - у мерзлий ґрунт не було як вкопуватися. Побут виглядав так: ходили по гомілки в болоті. Обстріли стишуються - вичерпуєш воду, а тільки починають крити - присідаєш у те болото і тільки слухаєш, як осколки січуть по блясі й бетону. Розривалося усе навколо. Ми по годинах заступали на чергування. Тоді змішалися день із ніччю - насипали цілодобово.

Про те, що термінал завалився, я почув уночі. Тоді до нас переповзали хлопці звідти, близько десятка. По них дивох не відкрили вогонь - хотіли підпустити ближче, а коли вони наблизилися - ми побачили, що це поранені. Вони розповіли, як завалювався термінал: "Воно як рване, і сиплеться, сиплеться, а ти летиш-летиш безкінечно і навколо хрін зна що коїться".

Яскраво пам'ятаю, як через нас проїжджали хлопці з 90-го аеромобільного батальйону. Казали, що зараз повернуть нам новий термінал. У всіх нас зʼявилися усмішки на обличчях і сенс у перебуванні на метеостанції. Ми кричали: "Роз**іть їх!" А потім зʼясувалося, що частина хлопців заблукали, багато загинуло, хтось потрапив у полон. Це була велика помилка - повністю змінювати старі підрозділи (які знали аеропорт, як свої п'ять пальців) і посилати туди новачків без карт, засобів навігації, чітких завдань і адекватної техніки. Ротація має проводитися частково. (Докладніше про двох бійців "Легіону Свободи", загиблих у ДАП за описаних обставин читайте на сторінках svoboda.org.ua та svoboda.org.ua - прим. авт.).

***.

Був випадок під час мого чергування, коли до метеостанції наближалася бронетехніка. Але вони не виходили на радіозвʼязок і мене про прибуття нашої колони ніхто не попереджав. Наближалися тихо, без світла. Перша думка - сєпари. Я приготував гранату, бо не було бажання здаватися живим. Потім зʼясувалося, що це наші. Я дуже боявся розстріляти своїх.

***.

Військові казали, що сєпари насипають по нас, бо бачать, що сюди прямують хлопці з терміналу. Вони не хотіли нікого випускати живим із ДАП. Я чітко розумів перспективи і попрощався з батьком по телефону. Мама не знала, що ми воюємо.

У ті хвилини, коли задавався питанням: навіщо я тут - наснажувало те, що діти нам передавали. У домашньому печиві були записки, кілька з них я добре запам'ятав "Тримайтеся - ви нам потрібні!", "У вас все вийде - ви сильні!" і найголовніша "Я знаю, що вам дуже важко, потерпіть ще трохи - все буде добре!" Я зрозумів, що це був знак від Бога. На ранок ми виїхали.

Валерій і Назарій Чепки
Валерій і Назарій Чепки

Я молився… Мабуть, там кожен молився. Вийшли звідти живими тільки тому, що Бог врятував. Як інакше це пояснити, що тебе не чіпляє жодним осколком там, де бетон і земля переорюється?

***.

Насв останній день лишалося чоловік сім. Цього замало, щоби виконувати завдання на позиції. Наш командир та командир групи ОУН ухвалили рішення: якщо втратили термінал, мовчить артилерія - нема рації тримати метеостанцію. Лишився коригувальник і двоє хлопців, якщо не помиляюся, з ОУН. Увечері до них прибуло поповнення. Наступного дня звідти забрали коригувальника, згодом і всіх решту. Хоча навіщо було робити ці ротації - не зрозуміло. Я не зустрів жодного військового, який би сказав, що після втрати терміналу був сенс тримати метеостанцію.

Після виходу з аеропорту ми день побули в розташуванні в Тоненькому. Там теж обстрілювали з "Граду", горіли будинки, сікло техніку. Але я вже не реагував - від такої кількості адреналіну і постійних артобстрілів зник інстинкт самозбереження. Потім нас кинули на Опитне. Там теж було досить "непогано". Але я знову ж таки нічого не відчував.

***.

Як на мене, аеропорт для нас перестав був стратегічним обʼєктом тільки-но ми припинили просуватися вперед. Він лишався і лишається символом нескореності українського духу і бездарності воєнного керівництва.

Довідка: На нашому сайті є історії інших кіборгів-бійців "Легіону Свободи":

загиблого бійця 90-го батальйону Анатолія Чупилки: svoboda.org.ua

загиблого бійця 90-го батальйону Владислава Алексейчука: svoboda.org.ua

карпатських січовиків: svoboda.org.ua

розвідника 95-ої ОАЕМБр Руслана Кравця: svoboda.org.ua

бійця 80-ої ОДШБр Олега Донця: svoboda.org.ua

Розмовляла Настя Сніжна, воєнна прес-служба ВО "Свобода"